ВАН-ГОГ

 

ВАН-ГОГ

Добрий ранок, моя одинокосте!

Холод холоду. Тиша тиш.

Циклопічною одинокістю

Небо дивиться на Париж.

Моя муко, ти ходиш по грані!

Вчора був я король королів.

А сьогодні попіл згорання

Осідає на жар кольорів.

Мертві барви.

О руки-митарі!

На мольбертах розп‘ятий світ.

Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі.

Кипариси горять в небозвід.

Небо глухо набрязкло грозою.

Вигинаються пензлів хорти.

Чорним струсом палеозою

переламано горам хребти.

Струменіє моє склепіння.

Я пастух. Я дерева пасу.

В кишенях дня,

Залатаних терпінням,

Я кулаки до смерті донесу.

Самовитий – несамовитий –

Не Сезан – не Гоген – не Мане –

Але що ж я можу зробити,

Як в мені багато мене?!

Він божевільний, кажуть. Божевільний!

Що ж, може бути. Він – це значить я.

Боже – вільний…

Боже, я – вільний!

На добраніч, Свободо моя!

ЛІНА КОСТЕНКО