Палітра думок

    А на дворі у танці вальсу кружляють парасолі і майже не видно за ними людей. А дощ продовжує підкручувати гучність і ось уже зовсім не чути тупіт перехожих. Вітер не хоче миритись із цією несправедливістю і вириває парасолі із рук людей що кричать і простягають руки. А парасолі летять і летять догори. І ось нарешті небо вкрили ці особливі і такі різні за виглядом парасолі. А люди розійшлись так і не піднявши голови. Христя Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  ДОЩ Благодатний, довгожданий, Дивним сяйвом осіянний, Золотий вечірній гість Впав бадьоро, свіжо, дзвінко На закурені будинки Зголоднілих передмість. Відкривай гарячі груди, Мати земле! Дощ остудить, Оживить і запліднить,— І пшеницею й ячменем Буйним повівом зеленим Білі села звеселить., 1925 p. Максим Рильський Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  А ти, знамення жита й миру, Стоїш одинадцять віків, Полісся славиш України, Сьогодні і в часи волхвів. Блакитним небом, золотавим житом Ти схожий на країни стяг, Промінням сонячним залитий, Добром славетний у віках. Прекрасний край життя й любові Заплів ти щастя у вінок З душею, з піснею, зі словом, І сяйвом посмішок жінок. До тебе линуть всі дороги, У тебе - доля моїх мрій, У тебе - батьківські пороги... Люблю тебе, Житомир мій. Олег Мельник   Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  Бери велосипед і тисни на педалі, І хай дорога стелеться до ніг. То ж від людського галасу — подалі, Бо ж стільки в цьому світі є доріг, Які чекають, кличуть мандрувати І відкривають перед нами світ. А скільки в нім краси — не передати, Та й небо посилає свій привіт І зазиває в неосяжні далі, Щоб перед нами всю красу відкрить. Бери велосипед і тисни на педалі — Це для людини дивовижна мить. І горизонти світ тобі відкриє, Відчуєш те, чого не відчував. Красою небо раптом зазоріє, Пізнаєш те, чого іще не знав: Красу земну і велич цього світу, Та істину життя відчуєш вмить. Погода ж гарна, бо настало літо, До мрії хай душа твоя летить. Надія Красоткіна Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  Не даремно люди всі говорять, Що собака - вірний друг людини, Адже є велике й щире серце У чотирилапої тварини. Я люблю собаку за кмітливість, За допомогу в горі та біді, А також за дружбу і хоробрість, Вона, мов часточка в моїй душі. З собакою цікавий кожен день, Веселіше разом в світі жити, Єдиний мінус в неї лише той, Що не вміє песик говорити. Але ця проблема не суттєва, Бо собачу думку можна взнати По любові щирій та взаємній Й по очах все можна прочитати. Рідному хазяїну собака Вірно служить до самої смерті, У важку хвилину не покине, Рани швидко залиже роздерті. А якщо хазяїн невеселий, То й собака разом з ним сумує, Сяде зовсім поруч, подасть лапку І любов'ю недугу лікує. І коли тебе не розуміють Друзі найближчі та рідні батьки, Коли всі від тебе відвернулись, Лиш собака буде поряд завжди. Вона на вулиці та в домі Повсякчас тебе охороняє І також з далекої дороги Вона перша тебе зустрічає. Тому я, друзі, дуже

  Пшениця, одягнена в бронзові шати… Вже пшениця одягнена в бронзові шати; Вже стоїть на порозі, чекає жнива. А туди, вдалину лиш дивитись, мовчати: У природі, для мов – не потрібні слова. Доторкнутись, відчути і все поєднати: Золотисту пшеницю й стежок малахіт. І вже стомлене поле, земля наче мати, Віддає вже зерну оберіг-заповіт. І наповнює легкість, що можна літати, Та в повітрі прощання і спеки тавро. І цокоче виконує коник кантати, Переповнює чарами душу-цебро. Все можливо відчути, мов книгу читати – Пов’язати все так, як картина жива. І десь здалеку вітер, і пахощі м’яти… Скільки є ще тут слів, у душі, що нема. Андрій Гагін Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  Сплітаю слова в павутину Із жовто-блакитних ниток. Сиджу по ночах у каміна, Поки не скінчиться клубок. У рими сплітаю куплети, В’яжу між собою слова. В’яжу, бо так роблять поети, Щоб мова вкраїнська жила. Щоб той, хто впаде в павутину Свій край назавжди полюбив. Всім серцем люблю Україну, Шевченко у котрій творив. Його павутина пророча, Немає обмежень границь, Як мова вкраїнська, співоча, А скільки у ній таємниць. Сиджу і плету павутину, Як плів волелюбний Тарас. Всім серцем люблю Україну, Плету, Щоб дух до свободи не гас. Східний Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

  СОНЯЧНИЙ ЕТЮД Де котиться між голубих лугів Хмарина ніжна з білими плечима, Я продаю сонця — оранжеві, тугі, З тривожними музичними очима. Ось сонце віри — чисте і просте, Ось сонце міри — з віжками на храпах, Ось сонце смутку, звідки проросте Жорстока мудрість в золотих накрапах. І переливно блискотять сонця Протуберанцями сторч головою. Беріть сонця — кладіть мені серця, Як мідяки з осугою-турбою. Я ваші душі клином обмину, Я не поставлю їх на п'яні карти, А що сонця за дорогу ціну, То сонце завжди серця варте. Іван Драч Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,- В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі... І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні: — Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником. Іван Драч Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov

Ми — дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь. Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, — Ясний день. Окропіте, Нас нашелестіте: День! День. Хай по полю, Золотому полю, Ляже тінь. Хай схитнеться — Жито усміхнеться: Тінь! Тінь. Павло Тичина (уривок з поеми) Фото ВЛАД ШИШИЛОВ https://www.facebook.com/vlad.shishilov