НА НОВИЙ РІК

 

До 180-річчя від дня народження українського письменника (поета, драматурга, прозаїка), театрального і культурного діяча, одного із з корифеїв українського побутового театру, автора п'єс «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «По-модньому» та інші, Михайла Петровича Старицького.

НА НОВИЙ РІК

Минає рік… нудний, окритий млою, –

Без радощів, без ясних навіть днів…

Мов каганець, засвічений без лою,

Він не горів, а тільки-но чадів

І чадом тим давив нам серце кволе,

Знесилював сподіванкам крило…

Незчулися, як рідне наше поле

Мороз скував і снігом занесло…

Але дарма!.. Піднімем чарки вгору,

Щоб пережить сю безпросвітню пору!

Минає рік… ступінь знов до могили,

І постарівсь на рік ще знову світ!

Підбились ми, дасть біг булої сили, –

Розгублена в дорозі зниклих літ;

Проте, хоч наш припав морозом волос,

Хоч тугою й пригнічене чоло,

А все ж, поки тремтить у грудях голос,

Ми крикнемо, як в давні дні було:

«За розвиток народного утвору,

За слово те – піднімем чарки вгору!»

Ми чесно йшли: любили щиро брата,

Кохалися в добрі його душі

І вірили, що прийдуть колись свята –

Прогляне світ у сій німій глуші…

Що ж? Хоч думкам не сталося простору,

Але за них піднімем чарки вгору!

Минає рік… і в темряві безодні

Несе людських багато сліз і мук…

І рідшають все сіячі народні,

На труд тяжкий не вистачає рук,

І не рясне зібралося нас коло:

Одні лягли в труні нечасовій,

Другі – за те, щоб вище драти чоло,

За ласощі, великопанський гній –

Запродали свій край і віру…

Але знайшлись і куті з криці груди,

З яких біда кресала лиш вогонь;

Вони несли без ляку світло всюди

І в боротьбі не стали осторонь…

Розкидані по нетрях несходимих,

На чужині, в тяжкій самотині –

Вони болять лиш за братів родимих,

Вони скорблять по рідній стороні,

І думами вітають нас в сю пору…

Піднімем же за них чарки ми вгору!

1877