ПОЕТИ І ВІДЬМИ

 

Поети і відьми сиділи за круглим столом,

Зліталися оси на шум виноградного соку,

Підбивши блакиттю свою неозорість високу,

Світився над містом осінніх небес еталон.

 

Крізь тінь яворову остання спекота густа

На світ цебеніла, можливо, густіша від крові.

Поети і відьми студили гарячі вуста

Вином прохолоди раптово впольованім слові.

 

Тривало це довго - до перших блідих ліхтарів

І дуже скидалось на млосну розпуку прощання:

Поети і відьми, просвітлена тінь яворів

І осінь, і оси, і келихів тьмаве блищання.

 

На листя опале сріблиста осіла роса.

Поети і відьми мовчали собі чарками

І слухали дивма, як в небі бринить між зірками

Одна безталанна, піддурена хмелем оса.

БОГДАН СТЕЛЬМАХ