ВІДОМІ УКРАЇНЦІ. ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО.

(28.07.1880 – 6.03.1951) - український політичний і державний діяч, письменник.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, після закінченню школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він навчався з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року.

У старших класах гімназії Володимир Винниченко взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, а згодом його відрахували з гімназії.

Незважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі «атестат зрілості», під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.

Під час навчання на юридичному факультеті Київського університету брав активну участь в українському національному русі, був членом Київської громади і одним із засновників РУП, вів пропаганду серед селян Полтавщини і робітників Києва.

1902 виключений з університету за політичну діяльність, призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище. З 1905 входив до керівного ядра Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 – член ЦК УСДРП, 1908 приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців. 1905–1917 перебував на напівлегальному та нелегальному становищі в Російській імперії, жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Iталії.

Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917–1921, активним і дійовим українським політиком.

Стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови УЦР, головою першого українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, генеральним секретарем внутрішніх справ, автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів. 14 листопада 1918 очолив Директорію УНР.

1919–1920 написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації", де підбив підсумок своєї політичної кар'єри та виклав власні погляди на українську революцію. У політичних уподобаннях Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української радянської республіки.

Автор численних публіцистичних, белетристичних і драматичних творів. Серед них – п'єси:

"Щаблі щастя" (1907)

"Великий Молох" (1907)

"Memento" (1909)

"Брехня" (1910)

"Гріх"

"Між двох сил" (1918) та багато ін.

Романи:

"Записки кирпатого Мефістофеля" (1917)

"Сонячна машина" (1926)

"Слово за тобою, Сталіне" (1950) та ін.

Він передбачив генну інженерію, використання сонячної енергії, сурогатне материнство…Розробляв програму вселюдського щастя, яку назвав конкордизмом. Описав феномен тоталітаризму. Мріяв про всесвітній референдум, на якому народи висловилися б проти війни. Хотів вивести Україну з-під тоталітарного удару.

Матеріали: https://cutt.ly/usSD5hk http://www.nbuv.gov.ua/node/4760