ВІД ЯКОЇСЬ ПОРИ ПРОСТІ РЕЧІ ПОЧАВ ПОМІЧАТИ...

Від якоїсь пори

прості речі почав помічати,

Як спалахує день

і згасає ранкова роса,

І земля щовесни

у зелені вдягається шати,

І крилом до крила

прихиляють птахи небеса.

Цінувати почав

цю святу неповторність повторень

Не тому, що літа

вже плетуться за мною узбіч,

А тому, що украй

переповнено ящик Пандори,

На якому зривають замки,

наче маски з облич.

Стаємо́ вже такими, як є,

ізсередини сущі,

Де не можна свій час

прокрутити хоч трохи вперед.

Світанкова роса

вичищає від накипу душі,

І щаслива бджола

тут освячує сонячний мед.

© Михайло ЖАЙВОРОН

Фото ВЛАД ШИШИЛОВ

https://www.facebook.com/vlad.shishilov