ВІД ЯКОЇСЬ ПОРИ ПРОСТІ РЕЧІ ПОЧАВ ПОМІЧАТИ...
Від якоїсь пори
прості речі почав помічати,
Як спалахує день
і згасає ранкова роса,
І земля щовесни
у зелені вдягається шати,
І крилом до крила
прихиляють птахи небеса.
Цінувати почав
цю святу неповторність повторень
Не тому, що літа
вже плетуться за мною узбіч,
А тому, що украй
переповнено ящик Пандори,
На якому зривають замки,
наче маски з облич.
Стаємо́ вже такими, як є,
ізсередини сущі,
Де не можна свій час
прокрутити хоч трохи вперед.
Світанкова роса
вичищає від накипу душі,
І щаслива бджола
тут освячує сонячний мед.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Фото
Коментарі
Дописати коментар