ВІДОМІ УКРАЇНЦІ

ФРАНКО Петро Іванович (28.06.1890 – 1941) – син І. Я. Франка, військовий діяч, педагог, учений, фундатор авіації УГА (Українська галицька армія) народився в с. Нагуєвичі (нині село Дрогобицького р-ну Львів. обл.). 

Після закінчення гімназії у Львові в 1910 працював вчителем, одночасно навчаючись на хімічному факультеті Львівської Політехніки. Активний учасник студентського, січового і пластового руху на Галичині.

З початком польсько-української війни 1918-1919 брав активну участь в боротьбі за Львів у чині поручника. Після втрати українцями Львова запропонував організувати авіаційний загін. 1918 рік офіційно прийнято вважати днем заснування авіації ГА, а Петра Франка – її організатором.

1919 року, довідавшись про падіння ЗУНР, відправився до Відня, де зайнявся видавничою справою – організував видавниче товариство "Франко-син і Спілка".

1922 року повернувся до Львова, влаштуватися викладачем гімназії в Коломиї, куди переїхав на постійне проживання. Одержав диплом Львівської політехніки за спеціальністю інженера-хіміка та безкоштовно викладав хімію в Українському таємному університеті. Опублікував два історичні оповідання – "Битва під Пилявцями" та "Полковник Абазин".

1931 року у складі групи польських інженерів виїхав на роботу до Радянського Союзу. Оселився в Харкові, де займався дослідницькою діяльністю в інституті прикладної хімії. Написав низку наукових праць, видав підручник з неорганічної хімії та енциклопедичний словник хімічної термінології, а також був автором 36 винаходів в галузі хімії. 

Був очевидцем голодомору в Україні 1932-33 і врятував чимало людей. На всі пропозиції прийняти радянське громадянство, що надходили від НКВС, відповідав категоричною відмовою.

1936 року поселився у Львові та  видав спогади про летунський відділ УГА та спогади про батька, що мають велике значення для вивчення фольклорної та етнографічної спадщини Великого Каменяра.

1937 року став членом наукового товариства ім. Т. Шевченка, написав та видав друком історико-пригодницьку повість "Від Стрипи до Дамаску. Пригоди чотаря УСС". Після того як радянські війська вступили на територію Західної України Петро Франко, вирішив виїхати до Відня. Але з невідомих причин йому це не вдалося.

Радянська влада вирішила використати його ім’я: у жовтні 1939 року Франко обраний делегатом Народних зборів для підписання акту возз’єднання Західної України з Радянською Україною та членом Повноважної комісії Народних зборів.

1939 року - декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі (нині Львівська комерційна академія), у якому викладав неорганічну хімію. Водночас був членом президії Львівської міської ради депутатів трудящих, у 1940 році Петра Франка було обрано депутатом Верховної Ради УРСР. У жовтні 1940 призначений директором щойно створеного Літературно-меморіального музею Івана Франка. Використовуючи ім’я та регалії, намагався допомогти своїм землякам, які переслідувалися органами НКВС.

Після нападу нацистської Німеччини на СРСР сім’ю Франка ешелоном відправили на Схід, де сліди його губляться.

Існує чимало версій щодо місця та обставин загибелі П. Франка. За однією, він загинув під час бомбардування ешелону німцями, за іншою, – загинув десь у районі Харкова у 1943.