МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

ПРО ЦІННІСТЬ ЧАСУ 

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
ЛІНА КОСТЕНКО

P.S. подзвоніть своїм бабусям та дідусям, батькам, навідайте їх та приділіть трошки свого часу, допоможіть незнайомим людям, зробіть цей світ трошки кращим.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хтось є в мені, і я питаю: — Хто ти?

Квіти первоцвіти – веснянії діти

План заходів на березень 2016 року