Палітра думок

  ВАН-ГОГ Добрий ранок, моя одинокосте! Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одинокістю Небо дивиться на Париж. Моя муко, ти ходиш по грані! Вчора був я король королів. А сьогодні попіл згорання Осідає на жар кольорів. Мертві барви. О руки-митарі! На мольбертах розп‘ятий світ. Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі. Кипариси горять в небозвід. Небо глухо набрязкло грозою. Вигинаються пензлів хорти. Чорним струсом палеозою переламано горам хребти. Струменіє моє склепіння. Я пастух. Я дерева пасу. В кишенях дня, Залатаних терпінням, Я кулаки до смерті донесу. Самовитий – несамовитий – Не Сезан – не Гоген – не Мане – Але що ж я можу зробити, Як в мені багато мене?! Він божевільний, кажуть. Божевільний! Що ж, може бути. Він – це значить я. Боже – вільний… Боже, я – вільний! На добраніч, Свободо моя! ЛІНА КОСТЕНКО

  ХОЧУ ГРАТИ НА РОЯЛІ Наталія Гриднєва Ілюстрована повнокольорова школа гри на фортепіано, до котрої увійшли найкращі взірці фортепіанної музики для дітей. Книга звернена до дитини віком 5-7 років та охоплює перші два роки навчання грі на фортепіано. Ігровий характер навчання і методичний прийом – спілкування дитини з казковими персонажами, які йдуть разом з нею сторінками книги, весело вчаться і допомагають один одному долати ті чи інші труднощі. Видавництво Музична Україна ДО МОГО ФОРТЕПІАНО Елегія Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго... Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. То ж при тобі, мій друже давній, вірний, Пройшло життя дитячеє моє. Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає! Картина повстає: зібравсь гурточок, Провадить речі, і співа, й гука, На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок Чиясь весела виграва рука. Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. Несила...

Ліна Костенко До книги увійшли найвідоміші вірші Ліни Костенко з різних періодів творчості — від ранньої поезії до сьогодні, а також уривки з романів та поем. Це найповніше вибране поетеси за часів Незалежності.

Сьогодні виповнюється 91 рік Королеві української поезії,  Ліні Василівні Костенко. Хтось є в мені, і я питаю: — Хто ти? — Не знаю, — каже. — Може, хто в роду. Мене водив під руку Арістотель в якомусь дуже дивному саду. Згасало сонце у вечірніх лузах. Десь в Римі правив Тит або Нерон. А я тоді жила у Сіракузах, писала вірші золотим пером. Я скрізь своя, і я ніде не дома. Душа летить у посвіті епох. І де цей шлях почався, — невідомо. І де урветься, знає тільки Бог. ЛІНА КОСТЕНКО

  Про випробування карантином, або виконання бібліотечних статистичних показників в умовах постійно діючих карантинних обмежень (з досвіду роботи КЗ «Міські публічні бібліотеки» Житомирської міської ради) читайте детальніше на сайті   littera.zt.ua   за посиланням : https://cutt.ly/6znU6ud .

  Будь проклят світ, що дав його труні, будь проклят день, коли його не стало... Не граймо, браття, на сумній струні, над мужністю ридати не пристало. Йому один раз жити, як усім... Та час по сто літ не шкодує дурням, а в генія – з якихось сорок сім забрав третину, перепродав тюрмам. Смерть ліпшою не стане від прикрас, якщо вона і генієва навіть. А люди кажуть: вічний наш Тарас! Я теж кажу, і серце не лукавить. І серце вірить, що Тарас живе, ішло із смертю щось від неї дужче, ішло, мабуть, народження нове, коли відпало все чуже, минуще. Коли хльоскі міщанські язики не посмакують долею поета – що їв, що пив, і скільки пив, і з ким, чи не бував крім музи хтось іще там; коли над ним не скиглить самота, коли недуга не підкосить ноги, коли поет народним гнівом став, і вже народ немислимий без нього. коли не може цар ані закон над ним вчинити доблесну розправу; коли не може п’яний солдафон крізь стрій прогнати українську славу.....